Цю гру без правил я давно програла,
Можливо навіть, що сама здалася.
Вже третю ніч до ряду я не спала
«Та сни ж були!» - сама собі клялася.
Ти, як мара, міраж в моїй пустелі,
А я ж вмираю без цілющого кохання,
Його, так як води, нема джерелі,
Так зникло почуття моє останнє.
Нема його, нема тебе... й мене немає.
Мій дух ще не погас, та не палахкотить.
Сльоза остання десь в душі зітхає,
Вже все останнє, навіть ця остання мить.
Це ті слова, до крил моїх прощання,
Не понесуть вони вже до небес.
Розбилась на своїм аероплані,
Зламались важілі розхитаних терез.
Чого чекала до цих пір, вже я не знаю.
Надія? Сподівання? Не страждаю.
Всередині покрилось все імлою.
По троху вже, мабуть, я забуваю
Як стати хоч на мить мені собою.
