В гармидері буденних справ знайшов гербарій поснулих мрій.
Старесенький, полатаний альбомчик. Розкрив його ніжно й водночас нетерпляче, віддано й немов уперше.
Вони солодко позіхнули. Сизий вітер пролетів, залишаючи за собою зимний подих Осені. Невдоволено зашурхотіли, ніби сварились, щоб їх назад сховали за
їхню затишну покрівлю! Побачили мене й сон, немов рукою зняло. Ах, любі мої, злеліяні щирими дитячими молитвами, обплакані тимчасовими невдачами. Я вже й забув про вас!
Вітер доніс їхній приємний аромат. Весняний талий сніг, затишне осіннє листя, повністю просякнуте ароматом бабусиного сливового пирога, зимовими хурделицями та літнім палаючим сонцем.
Мене одурманило це асорті.
Одна дивилась не дуже впевнено, сором'язливо. Її старенькі жилки враз заіскрились, вкрились позолотою і зних утворився малюнок.
Ти ж іще не розівчився мріяти, друже?!
Яскравий велосипед. Із допоміжними колесами.
Ви були моїми допоміжним колесами!
Наступна запроменилась у всіх барвах веселки, і я побачив Ейфелеву вежу, Венеціанські канали, Римський пантеон, Біг Бен Англії.
Вони всі такі різноманітні. Я загубився у часі. Бачу кожну мрію, потрапляю в інший проміжок часу. Бачу себе. Іншого. Із іншими бажаннями.
Приставка... Левіси... Миру вдома...
Її... Спокою... Смерті...
// стоп.
Мої очі наповнились пекучими слізьми.
Досить. Ви дані мені для щастя, а не для гіркоти споминів!
Ти сам робиш щастя.Своїми руками.Своїми мріями.
Я обережно закрив альбом.
Розмова з мріями.. Дуже образно) Приємно дивує несподівана (для читача) і позитивна кінцівка!
Мені сподобалось. Трепетно
