Наша велика держава, наші чорноземи,
А там і макарони кращі, і косметичні креми,
Сидять пузаті дяді, і говорять що працюють
А матері наші там – як прокляті гарують.
Лишають немовля обмите власними слізьми
Ходять від брами до брами.. – просять «візьми»..
А в нас все ок, Україна прямує в Європу,
Есесівські лозунги, гасла,
А матір на квартирку заробляє до гробу,
І в бога молить щоб витримала, не згасла.
Заспокоюють травмовану душу, висилаючи гріш,
діти ображаються, тим пхаючи в спину ніж.
Самі створили систему, самі в ролі жертви,
Дітям треба любові, а не мобільний,
Потім плачете, знову молите аби не вмерти
Ви не вині, світ наш такий дебільний…
Пузаті дяді як шакали нападають купками,
На Ваші кровно здобуті гроші,
Дивляться на валюту, клацають зубками,
А бабця в селі латає гумові калоші…
Не легка Ваша доля, на чужині страждати,
Як слова ріжуть душу,коли говорять
Тільки щоб на Україні помирати…
Вертайтесь до дому, тут не легко,
………………але голодом поки не морять…
Та можливо колись в скам"янілих серцях наша туга і відчай відізветься ім болем і хай Бог вам простить,що ви рідний народ в світ пустили ...перекотиполем.А тобі ,СИНУ,
ДЯКУЮ ЗА РОЗУМІННЯ .
oleg lytvin відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Сильний вірш. Справжній вибух емоцій - болю від несправедливості, неправди, розлуки. Така вона "МОГУТНЯ нинішня влада", котра сидить на плечах нещасної жінки-заробітчанки та ще думає як її ошукати. Молодець!
oleg lytvin відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
