Я надто сильно покохала осінь, відчайдушно довірилась життю, до останнього слова говорила правдиво та відверто. «Прощавай!» Ніхто сьогодні не звик до правди: «Дивна особа. Вона говорить всю правду» Так, що ж, будемо прощатись вголос з тобою, правдо? Іди поспи. Можливо, колись пробудишся знову. Можливо, наступного разу наслідки не будуть такими…. Несподіваними? Хоча, ні, все в житті несподівано. Ти думаєш, що все буде добре, а все страх як погано. Вважаєш, що все буде зле, а стається все найкраще. І знову здогадуєшся, що все відбуватиметься не омріяним чином. І, о диво, все так і стається. А ти думав, що буде так, як завжди. Суцільна божевільня. Я попрошу ще одну таблетку. Дозу чогось, що зб’є з ніг. Тоді ми зможемо сказати одне одному «Прощавай» вголос.
