Життя ділилось на хвилини,
Рожевий сніг танув на очах.
Я йшла і була схожа на тварину,
Яка шукає слави у своїх гріхах.
Я йшла, загубивши власний слід,
Руки вже не торкалися неба.
Пам’ятаю, змінився світ.
Я йшла, та все одно до тебе.
І вітер холодний нагнавши хмари,
Оголосив, негідник, мені війну.
А в мене з собою тільки кайдани,
Оповивші душу мою.
Може впасти , здавшись без бою,
А то встромить ще хтось в спину ножа.
Та поки я розмовляю тільки з собою,
Навколо лиш тиша,тиша і тьма.
І йду я по дорозі даремних надій
Окутана тільки порожнім туманом.
Крикне бува хтось за спиною: «Вір»
Зігрівши серце холодним металом.́́
