Відпустили.
Наче вітер в небі високо летіла.
Не шукала вже для серця порятунку,
Для душі вже не шукала тіла.
Тільки небо
обіймало її волю.
Тільки вітер став ласкавим другом.
Не буває без любові болю.
Не буває без любові туги.
Відпустили.
Вже вона до вас ніколи не озветься,
буде жити десь далеко, непомітно,
буде квітнути, як і раніше квітла,
та назад ніколи не вернеться...
Тільки очі
вам розкажуть мовчки
про той сум, що в серці вже -
навіки.
Від життя ще не знайшли ми ліків,
тож, напевно жити доведеться.
Відпустили.
І вона, мов пташка полетіла.
В синім небі. Біла-біла...
Не шукатиме у вас уже притулку.
Їй не треба
для любові тіла.
