Чомусь в житті завжди буває так, що люди які нас люблять покидають нас. Море, юні 15років, які повернулись тільки зараз, я познайомилась з ангелом. У нього були крила, такі як і у всіх та вони відрізнялись лиш одним вони не вміли літати, лице було дивовижним і коли він посміхався на душі ставало тепло, тому я його називала Ангелом Ночі.
Коли ми зустрілись в душі засяяв вогонь, ми гуляли на березі моря, довго блукали і падали у пісок. Одного дня він мене навчив літати, літати у кохання...
Зранку довго думала, сидівши на березі гралася з думками, перебираючи потрібні слова для того, щоб втекти. Ретельно продумавши свій вчинок пішла до нього. Ангел ночі обійняв мене за плечі та пригорнув, та я швидко відштовхнула його і відійшла. Ангел тихо плакав у мене на колінах просивши залишитись з ним. Я вийшла. Він вилетів та піднявшись у небо розкинув свої крила і упавши на пісок зламав їх. Тепер це був ангел з розбитими крилами.
Після цього я його бачила ще раз коли він ішов дорогою, яка вела додому. Лиш тоді крикнула: „Люблю тебе ангеле ночі”, та ці слова були не почуті і тепер я обіймала простір в якому не було його рідного, близького, коханого. Я чекала на нього три роки, а потім дізналась, що він вилікував свої крила і полетів. Знайшовши сили він знову навчився літати та вже не зі мною з іншою, яка називала його Ангелом ночі.