Вони ховаються завжди у масках і їхні обличчя часто не можна побачити лише з часом коли вже ти їсиш 10 пуд солі і сльози на твоїх очах не висихають ти впізнаєш їх. Ти живеш все життя з ними і вважаєш себе їхньою частиною та коли стрілка годинника забігає за 24 годину розумієш, що це все вигадка. Ти не їхня і ніколи не була з ними. Вони лише спогади твого життя чи твоєї уяви. Так тебе зрадили, дали вкотре зрозуміти, що тобі можна робити боляче.
Спочатку це були рідні, потім друзі, а потім і твій коханий. І ти впала у глибоку прірву нерозуміння і відчаю. І немає кому тебе підтримати лише Господь з тобою у твоїй журбі. Ти вкотре себе запитуєш ну чому ніхто не запитав про тебе, твій смуток, почуття, ніхто навіть не намагався зрозуміти серця, що обпікає вогнем.
Незнаєш чому тебе зрадили і куди тобі йти, до кого притулитись і чого чекати. Ти сідаєш на маршрутку і тікаєш у парк або церкву, бо більше тобі немає куди й и і кому розповісти свою журбу.
А вони тим часом живуть у спокої, бо їм неважливо, як ти і що ти. Зрадники. Ти кричиш їм у слід та ніхто не чує твого крику, ти лишилась одна зі своєю думкою. То для кого жити? І відповідь одна для своєї дитини, яка теж плаче разом з тобою.
