Давно нічого не писав
Хотів писать та не згадав
Чекав натхнення – не прийшло
Чекав на музу – не зійшла
І марно битись у цих стінах
В коробці я закрив талан
То був талан? Чи може стимул?
На краще помінять життя
Але життя моє невпинне
Життя своє не зміню я
Такий як є – ви зрозумійте
Такого іншого нема
Таких подібних тут багато
Але один такий як я
Свою історію напишу
У книжку з назвою «Життя»
Колись я все ж її допишу
Далекий я ще до кінця
І знову воля поринає
У голові, в життя моїм
Нехай що хоче забирає
Неправду тут несе вона
Її в обличчя посміятись
Не хочу я… і все бувай
Кому ж потрібне моє слово?
Мені на вірність присягніть
І запросіть мене до дому
Смачненьким чаєм напоїть
Ви розкажіть що вас турбує
За що і де у вас болить
Своїм я словом полікую
То й біль відступить
Но на мить…
Не хочу бути я прозовим
Я хочу з вами в ритм іти
Я пам’ятатиму три слова
Що раз, й назавжди памята
І кожне має свою правду
І кожне зроблене з добра
Роби, живи, кохай – ось тут вони чудові
Не до вподоби? Твоє діло
Не намагайся зрозуміти
Як ти не знаєш ці три слова
А почуття навколо хлинуть
Вони все тиснуть кругом нас
Дарма почав я тут розмову
Ти все забудь, що тут було
Не зрозуміють тут ніколи
Таких як я, що в даль ідуть
Романтик? Я? не знаю я
Без ролі все ж не лишусь я
Моє життя є неповторне
Своє, моє, буття…
Багато слів, так мало сенсу
В правда тут чітка й дзвінка
Не хочу бути я звичайним
Хоч й так я є вже непростим