Мовчанням
не схожим ні на жодне з тих
що трактували пісочні будинки
не схожим на плітки дерев
не схожим на власне мовчання
Ним декламувала ти вірші учням світання
як Вічність як Магдалена як Мати
Ним за ніщо розумнішим
сутінки
ладаном пахли
з твоїх повних грудей -
ока мого насолоди
Мовчанням своїм ти світло родила
мовчанням ласувала з вуст моїх
освітлені зливались вони
як хвилі і хмари
як попіл і вітер
як правда мовчанням промовлена
зливою з очей твоїх крапала
подумки потайки
під дощем виростали слова
я із неба крізь тебе дивився
(їх читати мені дозволяла
їх складати мені дозволяла
аби я не мовчав)
Тиша
не схожа ні на жодне
з лона твого оголених тіл
латає шрами лататиме шрами на гіллі життя
допоки
я не впаду з твоєї голови
останньою фонемою
німих спогадів