Час. Вічність. Можливе одна з найбільших таємниць нашого життя. Ви зупиняєте годинника, але час і далі продовжує іти, крокувати вперед, неминуче вести у те, що ми звикли називати "майбутнє". Це лише умовність. Ми ніяк не можемо(чи не бажаємо?) зрозуміти себе і час. А він все одно йде далі – цей невидимий годинник все одно відбиває удари нашого серця, ритм нашого земного життя, незважаючи ні на що.
Чому ми не можемо змінити минулого? І чому нам не дано побачити хоч частиночку майбутнього? Ми всього лише можемо, що тільки жити в цьому крихітному відрізкові часу, який триває одну мить – короткому відрізкові, що люди обізвали – “теперішнє”.
Хочете дізнатися своє майбутнє? Для чого? Що ви маєте на увазі “майбутнє”? Немає ніякого минулого, теперішнього, майбутнього. Це абстрактні поняття. Є просто “час”. Він теж абстрактний. Оця “плинність”, вічність, за течією якої, якби не хотілося, але ми пливемо. Що б ми не робили, “воно” і далі продовжує рухатись вперед, і нам “воно” не підвладне..
Можливо, ще не підвладне.. Можливо, нам просто “не дано”. Не це наша “місія” на землі, у цьому світі. Людина є такою ж самою великою загадкою для себе – і ще є багато нерозвіданих просторів нашої свідомості, про які ми і не здогадуємося, і зовсім інших проекцій уже свідомого. Та не в цьому істина.
Не маючи змоги керувати цим процесом, нам залишається тільки ЖИТИ. Жити в цьому плині часу, приймаючи все, що приходить, і прямуючи до того, що нам визначено, того, для чого ми прийшли в цей світ. Чекати моменту, коли те, чого ми прагнемо – відбудеться. Або ні. Або не чекати. Хоча чого ми прагнемо? Якщо матеріального, то воно саме прикладеться у тому випадку, коли дійсно потрібно. А духовного... Духовне прикладеться у будь-якому випадку, якщо тільки прагнути єднання з Богом всім серцем і смиренно приймати все, що приходить.
Ми губимося в часі, в наших умовностях. Ми часто перестаємо помічати прекрасні речі. Чистоту, справжність. Наші помисли інколи повністю захоплюють наш розум, приховуючи істину.
Умовності, слова, якими ми їх називаємо не розкривають повністю усе поняття, думку. Як тільки ми прочиняємо уста, всі ці думки і сенс, який ми у них вкладаємо, тонуть у темній безодні наших слів. Якби тільки ці слова доносили той сенс, який у нього вкладає сам оповідач…
Шукайте глибину. Уповайте на Бога. Слідкуйте за вічністю…
Існує ціла теорія, послідовники якої переконані,що час це проста умовність, яку ми собі придумали... Я теж є її прихильником! Читаючи ці роздуми ще раз задумалась над тим, що було б тоді, якби ми навчились долати цю умовність... Але поки що залишається лиш слідкувати за вічністю...
Дуже сподобався Ваш роздум! 
