Відчуваєш? На кінчиках пальців – еротика ран…
Безпритульністю втеч наділили степи пілігрима…
Хто ішов тим шляхом, той навчився любити туман,
Розуміти себе і надії лишати живими…
Хто втрачав імена, як розбіжність коротких доріг,
Як судинні стискання, як згубні струмки ейфорії,
Той і страх перевтілював. Тільки єдине не зміг –
Зберегти свої теплі дитячі фіалкові мрії…
Міг дивитися вслід. Відчувати, як пахне полин.
Вічна вищість землі заколисує степ безупинно….
…Будуть інші шляхи. Буде щастя. Народиться син.
Й безпритульні надії пригорнуться ніжно до тину…
Очень странное ощущение стиха после прочтения - узнавание. Веришь написанному вовсю, завораживает, печалит по-хорошему, точнее, по-настоящему. Но последняя строка второй строфы ( не зміг - зберегти свої теплі дитячі фіалкові мрії…) как бы нелогична с концовкой первой и третьей строфы, которые перекликаются и последняя верно дополняет первую ( надії лишати живими - Й безпритульні надії пригорнуться ніжно до тину). Понятным, что это текстовое противоречие - кажущееся - становится не сразу. Взрослый стих. Браво!
Юлія Радченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
