Він певно вважав, що здебільшого люди - черви.
Тому так боявся метро й взагалі переходів.
Казав він, що світ - хаотична мерва
І немає на небо сходів.
Його ще з дитинства замикали в кімнаті і лишали ввімкненим світло,
Щоби він не боявся того, що трапляється раптом,
Коли закриваєш очі, вдихаєш вітер,
ставиш у вчора велику крапку.
Він вчив говорити правду, брехати очима, грати
На почуттях, оминати совість.
Його думки - це минуле, яке вже на дні, його не дістати.
Не приховати кволість.
Я не пам"ятаю його й не згадаю уже ніколи
Таким, що не відносив мене до розряду червів.
Я не хочу до нього. Щільно затулюю штори.
Стукаю по мертвому дереву.
