Вище хмар і сонця
Ми з тобой злетіли б,
Та якби ж ми знали
І кохати вміли.
Вище Евересту
Ти мене підняв би,
Та якби ж насправді
Ти мене кохав би.
На веселці в небі
Ніжно обіймав би.
Та кому це треба?
Я не плачу, правда.
Я тебе любила б
Все життя і довше
Якби захотіла,
Та, нажаль, не можу.
Та тепер ми в прірві
Нашої розлуки.
Я у це не вірю
І ламаю руки,
Бо важкі кайдани
Мене не пускають.
Падали зірками,
Приземлились - камнем.
Я тебе кохаю
І кохати буду.
Ти мене - не знаю.
Падаю в нікуди.
Кришталеве серце
Твоє вщент розбилось,
А моє не б'ється.
Що робить лишилось?
Бо воно із камню -
Не горить, не б'ється.
Я тепер не знаю.
Ти, прошу, не сердься.
Я тебе любила
І в цей час кохаю.
Серце не розбила -
Ти розбити маєш.
Не люби - і трісне
Камінь, і кохання
Я уб'ю навмисне.
Це не вихід, знаю.
Тож усе життя я
В вічній тьмі блукаю
Тільки через те, що
Я тебе кохаю.
Чорною вдовою
Незаміжня стала.
Хоч живий коханий,
Я його віддала
У страшніші руки,
Ніж віддала б смерті.
Плачу я з розлуки,
Хоч мені не треба.
Я без тебе в'яну.
Я без тебе сохну.
Без вина я п'яна.
Та коли ж я здохну?!!!
01.01.2010
У кожної людиин свій шлях,своя дорога,свої випробування...Я не знаю ,що саме ви перенесли...але життя -це найцінніше..завжди...
Бажаю вам легких життєвих випробуваннях,щасливого кохання і головне ,справжнього,цікавого ЖИТТЯ!Успіху!Творчого натхнення!
Maggie Bee відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
хм...Вірш гарний..пронизаний емоціями і почуттям.Але...кохання,справжнє кохання ніколи не принесе сум...воно приносить лише радість і щастя!...Якщо немає цього,значить це й не було коханням.а лише закоханістю....Мені не сподобалось тільки останнє речення...Не варто ніколи вмирати і баджати смерті собі,чи ще комусь...не варто...не ми роздаємо життя,не нам його забирати..
а Так умнічка!
Maggie Bee відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Як би вам так пояснити?.. Як би ви змогли опинитися на моєму місці хоч на хвилину, то ви все б зрозуміли... включно і останнє речення.
дякую)
Щасти тобі! 
схоже не один я з ума зійшов, вірш дуже гарний, але останній рядок розірвав душу...якось буде...якась весна навіжена 
чесно не хотіла нікому розривати душі 
