Вище хмар і сонця
З тобою ми злетіли б,
Та якби ж ми знали
І кохати вміли.
Вище Евересту
Ти мене підняв би,
Та якби ж насправді
Ти мене кохав би.
На веселці в небі
Ніжно обіймав би.
Та кому це треба?
Я не плачу, правда.
Я тебе любила б
Все життя і довше
Якби захотіла,
Та, нажаль, не можу.
Та тепер ми в прірві
Нашої розлуки.
Я у це не вірю
І ламаю руки,
Бо важкі кайдани
Мене не пускають.
Падали зірками,
Приземлились - камнем.
Я тебе кохаю
І кохати буду.
Ти мене - не знаю.
Падаю в нікуди.
Кришталеве серце
Твоє вщент розбилось,
А моє не б'ється.
Що робить лишилось?
Бо воно із камню -
Не горить, не б'ється.
Я тепер не знаю.
Ти, прошу, не сердься.
Я тебе любила
І в цей час кохаю.
Серце не розбила -
Ти розбити маєш.
Не люби - і трісне
Камінь, і кохання
Я уб'ю навмисне.
Це не вихід, знаю.
Тож усе життя я
В вічній тьмі блукаю
Тільки через те, що
Я тебе кохаю.
01 січня 2010 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251376
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.04.2011
автор: Maggie Bee