Її емоції були знецінені. І тепер, без цілі йдучи вулицями великого стресового міста, електричні струмені незвіданих емоцій розривали її стриманість на вибухошматки. Сримувати себе немає змісту, адже цим вона займається на роботі. А після неї наступає момент істини.
В чому ж вона полягає? ІСТИНА… Як мить інсайту. Невже дотепер я була сліпою і не бачила, що діється зі мною і навколишніми. А справжнє життя – це емоції. Непідроблені, не усмішки корпоративні, а почуття які йдуть з глибин.
Залите сонцем Сподівання не бачило чорної хмари, яка у змові із вітром розривали фіранки у різнобіч. Праворуч – тривала боротьба емоцій, найсильніші з яких , робили зіниці очей все ширшими і ширшими, ніби намагалися проковтнути світ цілком і відразу. Ліворуч –панував розум, який намагався диригувати розбурханими емоціями. Але вони, як неслухняні діти розбігалися у різні тональності.
«Що це? БОЖЕВІЛЛЯ? – думала Людмила, - божевілля в мені чи навколо мене?»
- Я зараз же піду до директора і поясню йому, що це не входить в мої обов’язки!
Ось у же видно облуплені двері у подвір’я на вулицю Глибоку. І ця назва… Це ж знак того, що не слід затримуватися тут, бо чим далі, тим глибше провалля проблем.
- Все гаразд?
- Так, все чудово!
Чий це був голос, невже мій? Це голос Розуму, чи Страху? Чи просто корпоративна етика? За принципом сподобатися на стіл було подано естетично привабливу їжу. Але ж насправді всередині все прогнило.
… Притчево…
Перше чудо Ісуса Христа було здійснено на весіллі у Кані Галилейській. І наречений давав на початок краще вино. А пізніше вже ніякого не було. І якби не чудо з перетворенням води на вино вкінці урочистого весілля вина б взагалі не було б. Лише чудо сотворило чудесний смак, який нетрадиційно подали вкінці події.
…Аналогічно…
На початках хочеться сподобатися, а на кінець лишається лише те, на що вистачить сил.
А потім – плин за течією, і велике бажання якнайскоріше пристати до берега, де є земля під ногами.
Шоста година. Як відлік часу – до і після.
Людмила йшла темними вуличками швидкою ходою, відцокуючи довгий шлях додому.
«Ні, завтра буде набагато спокійніший день, ніж сьогодні. І я буду сама собою, як ось ця чорна кішка, яка намагається своєю пухнастою мордочкою відкрити двері», - думала вона.
Людмила допомогла кішці відхилити скрипучі двері і увійти до будинку, після чого було чути задоволене муркотіння за дверима…
І вже вдома, посьорбуючи ароматний зелений чай, зігріваючись теплом, яке блаженством розпливалося по всьому тілу, Людмила відчувала емоційну задоволеність, яка вилилась у звук, щоб був… майже муркотінням. Вона зрозуміла, що цілий день ішла до цієї миті, лише б насититися ними сповна.
Але емоції вже спали.
13.03.2008.
