|
Це не день коли убили Ісуса,
І не третій день коли він воскрес,
Просто все стається так і покидає мене муза,
Звичайний світ в якому не буває чудес.
Ще кілька своїх тез, які я заримую знову,
Так те що залишилося каменем на душі,
З хрестом на грудях не знайшов свою Покрову,
І сила, та чи сильна залишилася в вірші.
Нашіптую і далі, ворочатимуся в безсонні ночі,
Згадую майбутнє і живу кожен божий день тепер,
Дзеркало внутрішнього світу кажуть очі,
Не переступив я недосяжний бар’єр.
І посадили до галер, грибу щосили, я підсів на весла,
Попереду загадкові заморські береги,
Мій криголам щойно із корабельні, вся крига скресла,
Лише в повітрі свистом музики співають батоги.
Ніяк тут без цинги, вода хлебче - солоне море,
Палюче сонце обпікає шкіру - засмага моряка,
А розум не замовкає, свої думки говорить,
Хто дасть свободу, напише волю для цього кріпака.
Така була йому довга дорога в жовті піски і дюни,
Шукав і більше не знаходив ранкову зорю,
В очах лиш проблиски самотньої красуні із тілом юним,
Запишу на папері сьогодні, а завтра спалю.
А тут: алюр три хрести - бігти вперед щосили,
Щоби побачити і розказати раніше за всіх про горизонт,
Але чому живим труну живі із задоволенням зробили,
Невже не можна було вчинити в душі ремонт?
Експромт у почуттях, любові, може й кохання,
Загадка: справді вона та єдина, а чи не вона,
Триматись за її долоні виникає щире бажання,
Дихати у її вітрила і сісти до її човна.
Ціна ж за волю - зворотній бік, реверс медалі,
Самотність називаю, шкребу ножем стіну,
Дурними жартами стираю з очей печалі,
Зі світом почав давно вже я партизанську війну.
Я знаю: засну сьогодні й мозок не знайде спокою,
Все що у день я думав, вночі пережує він,
Права півкуля лівій поплачеться на свою долю,
Лиш візерунки квітів це бачитимуть зі стін.
Надійні тіні не покидають мій дружній морок,
Коли у світі біль, хіба вам болить також?
І людяність ваша у пляшці, а хто засунув корок?
Насправді більшість худоба з цяцьками - пародія вельмож.
Тож не переходьте за огорожу далеко від корита,
До того берега не допливе простий плавець,
Для чого героєм бути, потрібна покірна свита,
Інша історія, де інші підуть під вінець.
Ламаю олівець, графітом пробиваю листка зошит,
І допиваю чай, я вибираю пакетоване молоко,
М’яч щойно взяв до рук і вже кидаю в кошик,
Невже так хоче виграти цей матч Юрко?
Знову пливу, річка, я за буйком, а вода така тепла,
Ще кілька метрів, пірнув, дістав до дна,
А там трава як водорості і їхні стебла,
Закутує мене собою зелена пелена.
Сумна історія, рожеві одягнули окуляри,
Люди чумні, будинки мохом поросли, гниє село,
Згустились знову над землею чорні хмари,
Дайте я стукну, може хтось почує по воді веслом.
Де ж слово яке буде для нас… тримайте зброю,
Розбудить свідомість, покаже вірний шлях,
Духовна пам’ять дорогою до бою,
Своє ім’я писатиму я на свій стяг.
І на полях, іду весною, по пояс проростають злаки,
Як кажуть: те що посієш пожнеш, отримаєш урожай,
Це все дороговкази, розмітка, інформаційні знаки,
Я не кажу зайве: просто право вибору вибирай.
14.03..2011
ID:
247241
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 15.03.2011 13:48:53
© дата внесення змiн: 08.01.2012 11:54:37
автор: КРІПАКОС
Вкажіть причину вашої скарги
|
