Я називав тебе Реальністю. Часто не міг дихати від трепету,який охоплював мене надто несподівано і невчасно, а потім підбирав хоча б якісь слова, щоб описати цей дивний стан. Я щодня проходив надскладний шлях від вечірньої любові до ранкової ненависті і ховався в стінах квартири, яка і так була просякнута тобою. А ти все заглядала у вікно і чекала мого освідчення… Господи, яка ж терпляча! Сумнів збігав за сумнівом і годинникова стрілка радила бігти за тобою… і я біг.
Реальносте, твої блакитні очі не знають сліз і мені стає моторошно… Хочеш знати чому? Просто сумно розуміти, що якби я розчинився у часі, ти б жодної сльозинки не відпустила. Ти, матір моїх диких ідей, навіть не заплакала б. А я ж завжди боявся залишатись з тобою наодинці, бо оте ґвалтування свідомості рідко приносило задоволення. Сьогодні ти знов вагітна моїм божевіллям, а я ще більше прагну змін.
Хочеш перевірити на витривалість? Твої погляди-обставини більше мене не лякають, тепер ти мусиш належати вітрам моїх прагнень і слухняно усміхатися кожному натяку на справедливість. Подих згоди змушує прокинутись….
--------------------------------------------------------------------------------
Здається, що він був ідеалістом. Пам'ятаю день, коли вперше почула про його бажання створити штучне сонце. Тоді він був у стані алкогольного сп'яніння і мені доводилось тримати його за руку, бо той хто мріяв про штучне сонце, міг і спробувати смак польоту, а дах дев'ятиповерхівки цьому лише сприяв. Руки його були холодними, а погляд метався від неба і до сухої землі. Страх різав мені очі, але я не наважувалась залишити його і піти.
Іноді він називав мене РЕАЛЬНІСТЮ і стискав у обіймах. Часто розповідав про свої сни і про те, що любить дивитись , як я плачу. Та я ніколи не плакала,мені було страшно. Так, я боялась його і хотіла зберегти водночас, як живу листівку.
Вічно вів боротьбу з собою чи то з цим світом у собі, а я спостерігала. Мені навіть було цікаво дізнатись чим все це врешті скінчиться. Тоді я не знала, що кінець настане так швидко….
---------------------------------------------------------------------------------
Березень… Я більше не відгукуюсь на власне ім'я, звикла бути його РЕАЛЬНІСТЮ. Та тільки його вже нема…і сонця штучного теж...НЕМА. Дев'ятиповерхова конструкція снів вже ніколи не насититься ейфорією від польоту. Це було вперше і востаннє.
Торкнулася ілюзій Ваших асоціацій Реальності. Так реально, так справжньо, так відчутно...Як добре бути чиєюсь Реальністю. А ще краще - нею залишитися..
Але...
Biryuza відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
головне не повзком 
