Так люблю торкатися твоїх повік,ніжно проводити по губам. Ніби мед почуттів огортає місто,стікаючись у нашу кімнату. До нас вже були такі,і будуть після нової ери почуттів,коли вже не можеш дихати,коли хочеш відчувати лише запах твого тіла. Коли стираються усі культурні рамки. Які взагалі рамки у любові?Цілую кутики твоїх вуст,знімаю втому від щоденної несправжньої посмішки.
Твої пальці - це дикі метелики. Їх неможливо приручити. Лиш коли я розумію,що темрява не зважає бачити Бога,я починаю дихати на повні груди.
Ти міцно спиш,не втомлюючись перегортати картинки нашого минулого. Ти сприймаєш світ з висоти Ейфелевої вежі,краплинками стікаючи по її стрункому тілу на вулиці Парижу.
- Панянко,чи не хочете ви кави? - зручно вмощуєшся на бруківці старого Кракова. Доливаєш у чашечку трішки солодкого почуття,яке ми називаємо любов'ю.
За вікном зникають обрії міста. Лише автомагістраль та поодинокі вікна – світлячки примушують згадати про реальність та зануритись у м’яку постіль. Вулички дивної Праги падають у вир емоції світанку,потопаючи у свіжих променях кохання та золотого небокраю,тішачись ще однією порцією поцілунків.
Любий…Це не останнє місто у твоїх снах,це не останній ковток гарячої кави з пухкою випічкою. Продовження напоїть тебе до втрати всього гіркого у твоїй душі. І вона стане схожою на цукор який я кожного ранку кладу у чашку. Це лише початок,любий. Це лише початок…