Ні в чому ти не винна тільки я,
Що закохався як хлопчак малий у тебе,
Але на жаль була ти не моя,
І ми не наче зорі в темнім небі,
Немов і поряд, але знову в тую мить,
Один від одного були ми так не близько,
У тебе сердце про кохання не дзвенить
А моє плаче - як дитя мале в колисці,
Я намагався що до тебе відчував,
Закинути в далеке забуття,
Але на жаль щебільш тебе кохав,
І ще сильнішими ставали почуття,
І ось наважився до тебе підійшов,
Й сказав що лиш тебе одну кохаю,
З тобой одною спокій я знайшов,
Без тебе моє сердце помирає,
Що серед тисячі людей лиш тільки ти,
Одну єдину тільки помічаю,
З тобой душа - не наче соловей,
В саду квітковім ніжно так співає,
І погляд твій ,й солодкі ті вуста,
І посмішка не наче ніжне сонце,
В душі моїй як осінь золота,
Що щастя відчинила ти віконце,
І я затих у очі подивився,
Ти посміхнулась розвернулась і пішла,
Весь світ для мене в мить ту зупинився,
Що в цих словах нас разом не знайшла,
І я нічого вдіяти не можу,
Я все одно тебе одну люблю,
Мені ніхто ніяк не допоможе,
Тебе кохатиму аж доки не помру!!!!
Важко коментувати чужі почуття, інколи зявляється відчуття, що ти не маєш на це права, але все таки...
Боляче, коли ти віддаєш людині душу і серце, а вона тебе не цінить, не розуміє... А ще гірше, коли навпаки, ставиться дуже добре, але не любить... Тоді починає дратувати і її жалість, і дружба... І хочеться порвати з цією людиною назавжди.
Але це лиш одна із думок, бо погляди на кохання у всіх індивідуальні.
Удачі Вам!
Robin відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00