Конав Старий рік. Новий з нетерпінням вже стояв на порозі. Годинник буркотливо відраховував час. Люди збуджено очікували свято, метушились, готували страви, напої.
Молоде вино здивовано шипіло, спостерігаючи за їх метушнею. Старий „Кагор” понуро мовчав... відчував кінець свого довгого, грайливого життя.
Фужери радісно дзенькали, пузаті чарочки наперед відчували насолоду від теплих чоловічих рук. Стіл важко скрипів, йому робилося погано від однієї думки : „Яку вагу випруть на його старечу спину !!!!!!!!!”
Нарешті піднявся настрій у годинника. Він згадав, що сьогодні всі знову заслухаються його могутнім баритоном.
Раптом святкова метушня була дивним чином припинена. Серед людей розпочалася паніка. Бігали туди-сюди, щось шукали, когось викликали. Паніка раптово почалася – раптово і припинилася.
Молоде вино здивовано булькотіло, питало в чарочок, старого „Кагору”, що ж трапилось. Але ніхто нічого зрозумілого сказати не міг. Воно так розхвилювалося, що піднялася температура, тиск, і ...
„Кагор” з осудом і співчуттям дивився на калюжу, яка ще хвилину назад була чудовим, молодим, пінистим вином.
Причину паніки зрозуміли наступного ранку, коли акушерський стіл по секрету розповів дубовому, що на Новий рік, тобто вчора, його все ж таки потурбували. На світ просилося нове життя, просилося впевнено і цілеспрямовано. Не встигли дитину роз’єднати з лоном матері, як вона спробувала зробити перші „кроки” – злетівши зі столу благополучно приземлилась у руки переляканого лікаря.
Почувши це, дубовий стіл все зрозумів і сумно заскрипів. Він уже уявляв, які настануть години в його господі.
Лише старий „ Кагор” не хвилювався – він давно розчинився в людських шлунках.
А годинник працював безвихідних нагадуючи людям про плин часу.
Бам – бам ... – потрібно нагодувати дитину.
Бам – бам ... – зварити їй кашу, перемінити повзунки.
Бам – бам ...- вперше зводити до зубного лікаря.
Бам – бам ... – не проспати Перший дзвінок.
Бам – бам ... – не спізнитись на останній.
Бам – бам ... – запросити гостей на Новий рік.
Дубовий стіл розташувався посеред вітальні, важко сперся на старечі ноги і з сумом спостерігав за поновленим домашнім світом. Підносили новий блискучий посуд, ложки, виделки, серветки.
Аж ось стіл радісно заскрипів – він нарешті побачив старих знайомих, які простояли в темряві шафи 25 років – фужери ... такі ж стрункі і привабливі, прозорі, чарівні.
Стіл розповів їм, що давно вже немає пузатих чарочок, вони одна за одною ставали непотрібною купкою битого скла. Що старий поодинокий посуд стоїть забутий, і лише він, стіл, дожив до цих хвилин.
Розповів, що протягом останніх років, познайомився з товстим потертим зошитом, нервовою друкарською машинкою, кухликом, який не може жити без кави ... і з сотнями аркушів паперу, які приходили чисті і незаймані, а поверталися в світ наповнені вигаданим, і не зовсім, минулим, майбутнім, сьогоденням.
Аж ось,, чути кроки веселих, збуджених гостей, які прийшли привітати ювілярку з першим свідомими кроками в житті, в сім’ї, в мистецтві.
Годинник по-новому заспівав свою стару пісню: „Бам – бам – бам ..”
ID:
215120
Рубрика: Проза
дата надходження: 09.10.2010 10:34:19
© дата внесення змiн: 09.10.2010 10:34:19
автор: Журба
Вкажіть причину вашої скарги
|
