Похорони сонця о першій пополудні…
Коло накреслене, вогонь вже чекає
Усе, закінчилися оті кляті будні,
Нема того, що шепоче тихо: «Немає».
Будь та забудь, зачекай і не лякай…
Заклеєні слова в наклеєному колі,
Спогади забиті до втрати свідомості
Не дивись! Обдерті, облізлі, майже голі.
Не треба тримати такої убогості!
Кричи та мовчи, падай але не здавай…
Скоро все станеться… Скрін-шот.
Минуле згине, розплавиться.
І сонце піде в останній свій марш.
Шшшш… не буди дитячі стомлені очі,
Пардон мадам, та ви же вся в бланш,
Як воно так, ви ж владарка ночі?
Зробила, зронила, не встигла і вбила…
Молися на захід, забувши про схід,
Не чекай допомоги, вона – лиш омана.
Маленьке дівча ступило в темний прохід,
А білі ромашки – на дні лиш вулкана.
Горять, та не згорають. Тихо. Злічила.
Ще мить.
Нове, недовершене сонце.
Летить.
Свої оченята відкрило.
