Втішаю я себе майбутнім,
Але й минуле незабутнє.
Час плине, плине час, минає,
Але й здається – в нас відліку немає…
І дні і ночі пробігають,
Місяці вже на горло наступають.
Питають: “Чому сидиш, чому ти плачеш,
Чому дороги не шукаєш?”…
Все ті ж питання кострубаті,
Проблеми важкі – вже нічого не варті.
Сміх затихає, сум накриває,
Світ руки свої простягає.
Та їх я не бачу, не чую, не кличу,
І тобі я такого ніколи не зичу…
Невже це кінець початку?
Чи можливо початок кінця?
Яка різниця? Філософія ж одна,
Не всім зрозуміла, не всім проста…
Але…що ж це як не доля -
Початок кінця!