Збентежене серце
Просило простити
І рвалось з грудей,
Як сполоханий птах.
В очах, мов в озерцях,
Хотіло втопити
Весь смуток ночей
І недіспаний страх.
«Прости, лиш благаю!»
Уста ніби скуті
І мозок ніяких
Рефлексів не шле,
А серце каралось
І билось в покуті
За вчинки всілякі,
Що звились в кільце.
«Прости нас, кохання,
Не йди, дуже прошу!»
І руки в чеканні
Тривожнім тремтять.
Прозріло світання,
Як камінну ношу,
Закинуло ніч
У валізу зітхань.
«Прощаю!» - промовило
Й більше нічого,
Уста із устами
З*єднались нараз
І сльози зникали
Від жару любові,
І серце заплакало
Щастям в грудях.
Убивали любовь. Убивали в четыре руки.
Били с разных сторон, состязаясь в сноровке и силе.
Им шептала любовь: "Ах, какие же вы дураки!".
А они ей в ответ за ударом удар наносили.
Убивали любовь и однажды она умерла.
Ей бы взять - обмануть, притвориться убитой - и только.
Но любовь как любовь - притворяться она не могла.
а и им поначалу не жаль её было нисколько.
Убивали любовь. На поминках его желваки
Заходили на скулах, а взгляд её слезы затмили.
А потом, как ни странно, все те же четыре руки
Поливали цветы у убитой любви на могиле.
Очень хорошее у Вас стихотворение, понравилось!
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибо, кстати стихотворение, напечатанное вами в коментарии, было одним из моих любимых в юности.
Поезія -
це струни відчуттів,
Це музика
Вселенської любові,
......................
І мозок ніяких
Рефлексів не шле,
А серце каралось
І билось в покуті
....................
Друже!
Был я неправ.
Только в...
Чёрно белом
Индийском кино
Всё однозначно
Сын вора – Вор.
Сын прокурора
Прокуратор.
Который
Умывает
Свои руки.
..........
Быть добру.
Надеюсь
Что простил.
..........
Матвей.
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00