може серце мовчати, коли не захоче любити,
глибиною чуттів не ятритиме свіжих ран,
не проситиме болю, страждання для себе щомиті,
від очей берегтиме свій дивний спустошений стан.
почуттям, мов з вулкану, не зірватись із нього лавиною,
воно б'ється смиренно без жодних надій на життя.
та життя не відходить від нього лихою годиною,
розлюбивши - немає йому каяття.
тихі нотки жалю разом з кров'ю проб'ються до нього,
принесуть світлі спогади чистих юначих зізнань...
та мовчатиме, кляте, не зронить і слова нікому
про свій світ вглибині і свою нерозвідану даль.
хіба серце черстве, що ховає уламки кохання,
що мовчить, бо немає у ньому взаємних чуттів?
час лікує, та навіть найбільше старання
не врятує його від журби й голосінь...
дощ осінній впаде пеленою ілюзій і спогадів,
тихий щем наверне і пробудить любовні шрами.
не мовчатиме серце тоді, оповите мільйонами здогадів,
що з коханням закінчились всі найболючіші драми.