Молодість розтікається по венах. І я живу блиском очей, смаком бажань і запахом слів. Моє серце по вінця набите позитивом. Мої мрії переганяють час. Моя уява перемагає над здоровим глуздом. І я живу…
Моє щастя не потребує епітетів. Мої вуха повні мелодій юності. Моя свідомість поза межами стандарту. Я сміюся до сліз, плачу до сміху. І я живу…
Моя дружба – найвірніша, кохання – найщиріше, свобода – найдорожча, кроки – найсміливіші. Я не порушую правила, а їх ігнорую. І я живу…
Василь Симоненко сказав: «Та краще в тридцять повністю згоріти, ніж до півсотні помаленьку тліть». Я поспішаю жити. Я насолоджуюсь кожним днем. І я живу…
Я знаю смак життя. Він у кожній клітині мого тіла. Він у мені, а я в ньому. Я не знаю що таке страх. І я живу…
У мене яблуневий рум’янець на щоках. Мої стиглі черешні уст шепочуть слова зізнання. Життя в зеніті. Воно одне. Як Я захочу – так воно й мине. Я стверджуюсь. І я живу…
Не питаю ні в кого дозволу на життя. Я – справжня, без фікцій, ілюзій, пафосу, масок і зайвих слів. Бо я живу!!!
10.2009р.
