|
Який раз уже починаю писати з думкою, що кожен цей початок вийде чудовим закінченням розповіді… Ніколи не вистачає снаги закінчити, або ж вичерпуються емоції, з якими я починала щось писати; чи то думки, які вже викладені на папері здаються мені примітивними і не вартими уваги… Проте, кожного разу я починаю з вірою у довершення.. От і зараз – емоцій багато, а висловити так, як хочеться – не можу… Можливо, що давно не писала, або тому, що я сама не хочу зберігати ці емоції надовго. Я ще не визначилась… Як і з багато чим… Я не можу ніяк визначитись… Здавалось, усе просто і не потребує довгих та лишніх роздумів. Я помилилась… Друзі – хлопці… ха-ха !! нехай це буде істеричним сміхом!!! Смішно було вірити, що таке може існувати без жодних зобов’язань, потреб, звичок, вимог, почуттів… Коли він тобі лиш друг – ти для нього щось на зразок «еталону майбутньої дівчини», чи то «власності» , яка повинна співіснувати лише з ним одним, яка не має права ні з ким іншим гуляти, яка завжди розуміє помилки, котра завжди вибачить промахи, чи то та, яка не може закохатись у когось іншого… Коли ж йому байдуже, коли він ділиться проблемами про свою кохану дівчину, чи коли він каже, як шалено її кохає – тебе десь глибоко всередині розриває на шматки, доводячи всім, що ви лиш друзі – ти його страшенно ревнуєш і боїшся навіть уявити, що вони завжди будуть разом; проводиш з ним багато часу і ділишся проблемами на рахунок твого хлопця (думаючи, що він ревнуватиме)… Коли ж він розриває стосунки з своєю дівчиною і каже тобі, що саме ТИ ота ЄДИНА та НЕПОВТОРНА, яку він завжди потребував, яку він знає дуже довго і з якою ладен завжди бути разом - ти тікаєш! Ти починаєш його уникати, шукаєш відмазки, щоб з ним не спілкуватись і знаходиш собі хлопця . Ну хіба ж це дружба??? Коли ти починаєш усвідомлювати, як добре все склалось в твою користь – стає пізно! І знову все йде по колу… Друзі – хлопці…. Хмммм Буває таке, що ти їх боїшся….Він ходить за тобою з зізнаннями 4 роки, він робить все, що ти забажаєш, він носить тебе на руках і гуляє з тобою, коли тобі страшенно сумно, він розраджує тебе, коли ти розійдешся з своїм «коханням», і по його словах «кохатиме тебе завжди» Як на мене, схоже на параною! Особливо, коли він втягується в кримінал, бо «всі його кинули», коли дзвонить серед ночі і каже, що життя не має жодного смислу і він хоче смерті, коли дзвонить зранку і слізно благає вибачення з словами «я сам не знаю, що на мене найшло»… Хіба це так має бути? Буває просто і цікаво, коли ви бачитесь раз на тиждень, або раз на два.. Просто спілкуєтесь, просто гуляєте, просто жартуєте… Але і в такому випадку є прихований підтекст.. Десь підсвідомо, ти уявляєш, чи було б комфортно вам разом, чи змогли б ви зустрічатись, цілувати одне одного на людях, спати разом, прокидатись, без жодних запитань і сумнівів. . І не тільки ти так думаєш… я впевнена, що до нього також не один раз приходили такі думки… Хороша дружба складається на відстані, коли ви не бачите одне одного, не спілкуєтесь по телефону, коли ви просто обмінюєтесь порадами, листівками з привітаннями, думками у листах… Тоді не має спокуси скуштувати стосунків з другом, тоді друг не запудрює тобі мізки, щоб спробувати, як вам буде разом…. Тоді ви просто спілкуєтесь.. Хоча й тут я не зовсім впевнена у щирості і справжності цих стосунків… Багато ще можна описувати підвиди дружби, врешті решт ми всі клюєм на смачну наживку і хороші слова, віримо у хеппі енд, чи хеппі продовження, кидаємось з головою у вир «дружнього потягу один до одного», розчаровуємось чи радієм, пишемо про це потім чи мовчимо… Але й без такої дружби ми не існуємо.. В деякій мірі – ми нею живемо… як і тим, що звуть «кохання» Гучне, як на мене слово.. Кажуть, воно зводить з розуму, допомагає зрозуміти певні цінності життя, подейкують, що воно існує! Ох, знаю, ця тема підіймалась не лічену кількість разів, найрізноманітнішими людьми у різні часи… І ще ж стільки її будуть підіймати, нічого при цьому не довівши і не зрозумівши… Знизую плечима… Можливо я й помиляюсь зараз у цій категоричності, можливо і ні, але те, що створюється усе під впливом емоцій, які мають здатність змінюватись. В один момент здається, що почуття оволоділи тобою повністю, що той хто поряд – саме він, що з ним буде легко. В цей момент ти натягуєш на ніс темні-темні окуляри, щоби не бачити недоліків «новоспеченого» коханого, коханої), щоб спростовувати його(її) помилки, щоб не слухати і не розуміти поради друзів . Ти віриш і бачиш лише його ( її ). Ось тут пастка. Тому що, на цьому періоді здається, що своїм пасіям можна вибачати все, що вони виправляться, зрозуміють свої помилки, оцінять ті жертви, на які ми заради них пішли… Насправді, вони навіть не помітять того, скільки разів ми переступали через свої принципи, скільки вибачали, скільки страждали… Закривши очі спочатку – краще їх не відкривати й потім. Тому що розчарування набагато гіркіше на смак, ніж були стосунки спочатку. Можна вчинити й по-іншому, не одівати окуляри з самого початку, і взагалі викинути їх подалі! Не показувати секундної слабкості, не пробачати помилок, не приховувати образ і плакати потім над попелом тільки що згорівшого кохання. Або гратися в стерву ( кретина) в той час, коли друга половинка ходить в тих триклятих окулярах! Хмммм тут, мабуть буде багато запитань і критики… на кшталт : « А як же взаєморозуміння, оте велике і чисте кохання; як люди живуть роками і т. п. ?» . Чесно, не мені судити – тут лише моя суб’єктивна думка, можливо наболіле… Взаєморозуміння? Чудове слово, тай саме по собі, мабуть також….Чесно кажучи в чистому прояві я цього не зустрічала… Тут швидше мова йде, про ті поступки, жертви, на котрі людина йде заради свого кохання і навпаки. Коли двоє закоханих готові жертвувати своїми маленькими принципами заради одне одного. Це мабуть правильно, адже, як без того? Як я вже писала, про початкову стадію кохання варто продовжити, адже саме тут формуються подальші стосунки. Тут, коли обоє в окулярах – є гармонія, є взаєморозуміння, є кохання, та клятви «вічно бути разом». На цій стадії дійсно добре! Тут можна вдосталь труїтися ілюзіями та літати.. тут ми дійсно відчуваємо, що за спиною виросли крила, що серце стало завбільшки гарбуз і ось – ось вибухне…тут п’янко і до нестями солодко… якби ж так було завжди . . Проте, є інша сторона – тут так легко помилитися… Найважче – знімати окуляри і звикнути до світла.. очі не хочуть бачити очевидне, а крила помалесеньку опускаються і ми боляче падаємо… Без травм тут ніяк! Це друга стадія… навіть вагаюсь, як її назвати… на смак вона гірко-гостра, або ж до бридоти солодка … це вже , що кому більше до вподоби…. Навіть не можу підібрати правильних слів, щоб її описати.. Запах жасмину дурманить мій розум, тому що він оволодів моєю кімнатою… Запах жасмину – це швидше перша стадія… А от друга….. Тут ми не хочемо допускати, що наші пасії саме такі… що в них ті, звички, які нас бісять, що обіцянки вони не виконують, що характери у них зовсім не такі, як ми собі нафантазували, що вони починають брехати, щоб уникнути зайвих питань… Надіюсь, не у всіх так буває. Щиро надіюсь… Ось і запах жасмину став нудотно-солодкий… якраз до розповіді.. Далі…. Хтось звикає і стосунки продовжуються уже під назвою «звичка» , хтось розчаровується і розходиться, хтось далі кохає і радіє тому що є… В принципі, практично всі у виграші.. Тому що, тут не має категорії «тих, що програли» та «переможців». Найсмішніше, коли пара розходиться – це фрази, типу « Як я могла з ним (з нею) бути?», « це найбільша помилка мого життя», «Я більш ніколи не закохаюсь в такого бовдура (дурепу)»…. Продовжувати можна дуже довго! Мабуть, кожен таке пережив)) ех, це все емоції, до болі смішні і рідні… Ще не раз ти закохаєшся в такого «бовдура» чи «дурепу», просто з іншими причудами… Ще не раз будеш казати вище перелічені фрази…. Ми ж просто люди, і ролі людей граємо…Хороших чи поганих, підлих чи наївних, щасливих чи тих, хто страждає….Важливий сам факт, чого ми досягаємо своїми вчинками, ролями, словами…
ID:
185905
Рубрика: Проза
дата надходження: 24.04.2010 10:08:10
© дата внесення змiн: 24.04.2010 10:08:10
автор: malunivna
Вкажіть причину вашої скарги
|
