Я вернувся до вас через років імлу.
Через долі круті водоверти.
Я вернувся до вас! Батьку, я вас люблю!
...Й знову в памяті день вашої смерті.
Що за память така, що з далеких тих літ
Найстрашніше лише закарбила?
Я старався згадати щось краще - у світ
Мене доля-журба поманила.
Я блукав у снігах,де ви були колись,
Шукав відповідь в небі північнім,
Та ваш образ злітав з моїх спогадів ввись -
І здавалося так буде вічно!
Зрозуміти не міг,чо так важко було
Дотягнутись до памяті неба
І лише як звалилось усе, загуло,
Осяйнуло мене - не так треба!
Я хотів до вас йти по дорозі не тій,
Що ви в вічність собі протоптали -
А по другій, яку ви під свистом кнутів,
Під дозором катів будували.
І ступив через рів, що між ними зіяв -
І у сні я побачив вас, тату!
=Синку, де ж ти так довго блукав?=
Спромоглися лише ви сказати.
Ось я поруч із вами! Дорога пряма.
Дай же, Боже, щоб знов не зблудити!
Я вернувся до вас! На Вкраїні - зима,
Та ми мусим до Весни дожити!
22.11.1996р.
Ця дорога до батька - мені бачиться .. святою.... Розхвилювалась... Задумалась... СПОДОБАЛОСЬ, ІГОРЕ!!
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Спасибі, Любо! Так воно і є. Мені ще не виповнилось 5 років, як підірване на Воркуті здоров"я положило батька в могилу. Я ріс, ходив в школу.Жовтенятство, піонерія, комсомол, армія - а про минуле батька тоді говорити було не прийнято, та й хвора мати не хотіла "портити" мені майбутнє і я вступаю в партію.Правда при вступі все відкрилося, мене "простили", але відкривши невідому сторінку своєї біографії, я жадібно прочитав її до кінця, побував на далекій Півночі, бачив залізниці, побудовані на кістках політв"язнів і відтоді простити уже не міг я...і собі. Уже будучи дома, мені дійсно приснився батько, хоча я його не пам"ятав, і це послужило поштовхом для написання вірша. От така історія. Ще раз спасибі, Любо, цей вірш є дуже дорогим мені.