Краще бути Манекен Пісом
Краще бути Малюком Жульєном
Аніж дівчинкою
Що постійно плаче
Крихітною Жаннет
Зрештою потрібно
Дати собі клятву мовчання
Клятву не тринькати на вітер
Опісля я прокидаюся від холоду
А не від того що прийшов ранок
Прокидаюся
Бо більше не маю сніданків
Бо взимку природньо не мати яблук
От я і маю зиму
Тільки надворі справжня
Зачарована весна
Навіть не знаю
Де взяти осінньості
Для моєї нецнотливої
Зрілості
Дуже хочеться яблук
Може це тому
Що вони мені нагадують
Яйка-сподівайка
Але тепер я засинаю
І не чекаю на сни
Замість яйка-сподівайка купую
Чорний хліб
Бо потрібно жити ж правильно
Все менше хочу до дітей
Все більше їх не хочу
Ще дужче хочу бути у дитинстві
Не можу жити без яйка-сподівайка
Бо всередині несподіванка
Там таємничий секрет дитячого щастя
І ось одного разу
Давним-давно
Мені один безпритульний чоловік
Подарував яблуко у метро
І я мала у руках те яйко-сподівайко
Без якого вмирала всі ці довгі
Дні до нього
Але то тільки уява
Я не мала нічогісінько у руках
Бо моє яйко-сподівайко
Всередині яблучної душі
Дати собі клятву мовчанні
Клятву не тринькати себе на вітер
Проте мене мене вже не слухало
