Мені так добре до лоскоту п’ят, які принишкли від кохання морозу.
Мені так гаряче як взимку сніжинкам. Так не буває гаряче нікому.
Мені так сняться не сни, а навіть не знаю, що у ночі пряностях.
Мені тобою згадуєшся ти, такий рідний, хто ж я собі?
Пити гвоздику, апельсин, корицю і мед.
Забути долити вина і забути загріти долоні.
Мій поламаний світе, досі питаєш, чому сумна.
А хто, як не батарея потріскана, може мене зігріти.
Мені хрипить у грудях стрибунець, подарований присутністю тебе
Мене колить м’яка подушка і гостротою ріжеться покривало.
Гуцульський коц чи вкраїська писанка до свят
Ще не означають України
Поцілунки. Солод. Рай. Дотик. Засмага на снігу нас
Ще не означає дозрілості.
Ще не народився той, хто вже вмів з пелюшок їздити на велосипеді
Мені ніхто не дарував велосипедів, а тобі дарували.
Ти швидше крутив педалями і гнав галопом свого вороного.
А я була у пелюшках, яких у мене було зовсім мало.
Аж надто голо.
Я не була звичною дитиною. Ніколи не хотіла вирости.
І тебе знала тільки дорослим
Що коли ти ще станеш дитиною?
Цікаво
Яким будеш ти якщо не будеш таким, яким є.
Яким буде твій запах якщо буде в іншому тебе.
А що коли ти – не я. я ж бо не ти.
Все одно. Ніхто вже не в силі спинити цього снігу.
Такого швидкісного велосипеду з неба.
І ми з тобою як двоє дивних людей на фоні снігу.
Червоно-чорних людей чи людин.
Можна було б уявити, що ми рожеві фламінго на снігу.
Уявляєш таку екзотичну традиційність наших схрещених думок.
Часто нас хвилюють недодумки, проте у фламінго високі ноги.
Недо як і пере не є таким страшним, як розбите дзеркало
Чи розсипана сіль
Бо не має лячних забобон.
Є тільки переддумки і недодумки.
Є тільки думка, що ми є на снігу.
Що сніг не минулорічний.
А що, коли нам підсунули простроченість.
Що коли термін придатності когось із нас таки закінчився
А що, коли я не видумую і ми й справді є
Одним великим і красивим Фламінго на снігу.