8.
Верлібрів сайт шпаківнею гуде,
Натхнення паростком до зірки йде.
Крихких верлібрів підлітковий стан,
Буває, в гарну крону вироста.
Її зламати важче, ніж оте,
Нестрижене, як дихання, просте,
Що вибігло з прочинених дверей…
Ще встигне свою душу – у хорей.
Собі скажу тим часом: зупинись,
Чи рим немає схожих, подивись,
Чи всі звучать мотиви в унісон.
Складів – по десять. Ну, декамерон!
9.
Писати легко, та важкі стільці
У клубі, де зібрались фахівці.
Буває, хтось когось-то ущипне -
Таке і в Інтернеті не мине.
Тут можна і побитись, далебі!
Але синців не буде на тобі.
І школярам, і геніям поез
Із критикою краще, аніж без.
Вона помалу встала із колін,
Тут простір є, тому й бере розгін.
Несе просвіту, лине в височінь -
Тільки й читай, і віршувати кинь!
10.
Веб-клубу ідилічний сопілкар,
А де ж проблем і сумнівів тягар?
Чи ходиш - очі в небо - по сміттю?
Та ні, вчимося гідному життю!
Проблеми маєш - мужньо їх знеси,
Й не тикай, наче кульшу, під носи.
…Одна, на жаль, до нас біжить сама:
Натхнення є, але грошей нема.
Вергілію, щоб солодко співав,
Сам імператор спонсора шукав.
О, Рим, де slave-и - сотні літ раби…
Ми – не раби. Завчи! І щось роби!
9.
Для прикладу – одна із тих проблем,
Що визріває із глобальних схем
Наживи чорної й несе біду.
В брудну калюжу подумки вбреду.
…За те, що випасався й друга пас,
У деяких країнах стратять вас.
А скільки в нас би люду полягло?
Та вже й покладено, і мору не було.
Так круто: вчиться, діти й диваки.
І в клубах поетичних є такі.
Яка це біль - залежати, брати,
Від будь-чого. Та ще й від наркоти.
10.
Як гірко з вами вийти тет-а-тет -
Оберігає ще імунітет.
Оці - раби довічні. Тож бо й є,
Коли людина душу продає.
Я не з небес, а просто з тих племен,
Що незалежності носили ген.
(Під Крутами мій пращур не поліг -
Пізніше вбитий. Але дещо встиг.)
А ви й своїх прапрадідів збудіть:
- Коритися? Щоб - слабшими за хіть?
Ні за що вмерти? Не гріши, синок.
Є краща смерть: за волю, за жінок…
11.
Мені щось млосно в мегаcайті ru,*
Ще трохи - і від співчуття помру.
Хтось виставив душі похмільне ню -
На вірші як "пробило" алкашню!
І дружно йде у ряд за матом мат,
Тут збіглися всі радісно на чат
Обсмоктувати кайф, ульот, приход -
Усе в один поскидано город.
Забуті стилі, техніка вірша…
Тут справжній наркоман дав відкоша:
- Якби насправді так, як я, літав,
Про це б ти, дилетанте, не співав…
*(така стор. дійсно існує)
12.
Я на свободу слів не зазіхну,
Але із того шарварку чкурну.
А хто з великих і, на жаль, слабких,
Хоч раз з трагедій порадів таких?
А хто ж у нас тут не прихильник меж
В городах, в полі? І в моралі – теж?
І втретє до городу думка зве,
Де поруч рівноправно все живе.
Але ж господар не шкодує рук:
Окремо – овочі, окремо – жук.
Жуків, напевно, більше на Землі.
І то наш біль – плекати картоплі.
13.
Вшаную клуб, де кухарем – гурман,
Який до віршів не подасть дурман.
П’ємо натхнення, бо зустрілись ми,
Самотні серед натовпу й зими,
Без страху, привілеїв і квитків,
І кожен вільно свої квіти вплів
У ті вінки, невічні, як усе.
Потік Інетний їх кудись несе,
Хтось робить гроші – що тут докорять,
Однаково рукописи згорять.
А щастя – це комп’ютерні мости:
Тебе почуто враз, і чуєш ти!
14.
…Ось тут – чужа образа вигляда.
Хіба ж то горе? Це ще не біда!
І так і хочеться, немовби над листом,
Над кожним сперечатися рядком:
Все буде ще у нас. Все промине…
Тим часом вже будильник зве мене,
Приходить ранок, а за ним і день.
А скільки ж не дослухано пісень!
Екран згасає і стихає шал –
Поезії розмріяної бал.
У щастя, що дарує мережа,
На жаль, існує і своя межа.
* * *
Та між зірок застиглих і планет
Живе кохання здійснює свій лет!
05.2006
05.06.2006