Ой, нене моя нене!
Чи треба, заплітати коси полоненим
і везти їх в кайданах, мовля,
що будуєм кращі, світлі дні?
Що не горить колосся на полях
і світить сонце, у тісних темних могилах?
І що дощем їх небо покрива,
щоб ще краплину де життя засіять!?
Ой нене, чи твоя ця посмішка гнила?
Що так затягує у порожнечу,
що не дає надії на весну?
Аж в жилах стигне кров,
безсильна кров згніченого народу!
Ой, нене моя нене!
Помира! Твоє дитя, твої жнива!
І дух, що покида рідні ці землі
пірна у небо…
