Не дивися солодкий, так в очі мені,
В них потонеш, напевно це знаю.
Поруч бути зі мною, немов на війні -
Небезпека від краю, до краю.
Що ти є десь у Всесвіті - знала давно,
Ти у мріях мене передбачив,
Та Всевишній знімає лиш своє кіно -
Власноруч наші долі відзначив.
Ти незаймане, чисте береш полотно
І чаклуєш рукою своєю.
Від тих рухів щораз оживає воно,
Наділяєш картину душею.
Я чаклую щоденно над римами слів,
Десь провалююсь в виміри інші,
Щоб торкнулось написане душ і голів,
Через серце проходили вірші.
Ми і схожі і різні на грішній Землі.
Про нас люди всіляке говорять.
Навіжені буваєм на їхньому тлі,
Як розчинена скринька Пандори.
Ти - легенький вітрець, що гойда колоски
На родючому житньому полі,
А здригнешся - розвієш усе навпаки,
Вітром-смерчем злетівши на волі.
Я, з*являюся - блискавка, з громом, дощем...
Своїх витівок, посмішок, віршів.
Спалахну вдалині, де небесний Едем,
Ненароком вогонь запаливши.
Не дивися солодкий, так в очі мені,
Ти там справді багато побачиш...
Вітер - ти, допоможеш здіймати вогні,
Я твій погляд для себе відзначу!