О-о-ох! Ну, нарешті, я таки дочекалася. Якщо ти читаєш ці рядки, то мене вже немає серед людей. Ні, я не померла. Просто я вже не людина. Стою я високою скелею над прірвою, бо мене покарано.
В тому житті я була вродливою жінкою. Вродливою тілом, та монстром в душі. Я примушувала страждати людей.Чоловіки закохувалися в мене до нестями. В мені одній були поєднані Ангел і Демон, і вони брали верх по черзі. Якщо мені подобався чоловік, я інтуїтивно знала, як себе поводити, щоб він став моїм. Демон, що в мені, керував мною, і молодий Красень потрапляв у пастку.
Мій Ангел, відтиснутий на той час Демоном, десь глибоко кричав:"Утікай, Юначе, біжи і, боронь Боже, не обертайся!" Та не чули того голосу чоловіки. Вони летіли в мої обійми, як метелики на вогонь помирати.
Коли верх брав Ангел, я гірко плакала і каялась перед закоханими в мене, та від того було тільки гірше. Мене ще палкіше любили, не вірячи, що в таких прекрасних очах може бути пекельний вогонь, що поглинає душі.
Довго так продовжуватися не могло.Хто в мені таке поєднав я не знаю, але це не можна було поєднувати взагалі. Я своїми вчинками порушувала ту сталу рівновагу у Всесвіті. Мене не можна було лишати Людиною.
Одного разу я бачила сон, у якому до мене прийшов небесний посланець - прекрасний юнак, якого я, як завжди намагалася звабити. Та на превеликий подив нычого не сталося...Він взяв мене за руку? і-о диво! - ми полетіли...Ми переходили із виміру у вимір, час перестав існувати, і мене було поставлено перед очі Його. Слів я не чула, та вони звучали в мені:"Ти не винна, що створена такою, але твої вчинки заслуговують на покарання. Тобі не місце між людей. Бути тобі Скелею, бо кам*яним було твоє серце і ніколи в ньому не горів вогонь справжньої Любові!"
Коли я зрозуміла, що це був не сон?-не знаю. Демон в мені десь глибоко зачаївся, а Ангел почав благати про останнє бажання - написати про те, що сталося і лишити людям. Йому було дозволено...І от це послання торкнулося твоїх рук.
Я відчуваю, що ти його читаєш, та я тепер Скеля: висока, кам*яна, холодна. Біля моїх ніг - глибока прірва, а навколо голови купчаться хмари. Прошу тебе:"Допоможи мені!" Я нестиму покарання доти, поки мене не знайде який-небудь сміливець. Він повинен піднятися по мені на саму вершину і покласти там вінок із квітів Горицвіту. Відтоді мені обіцяно свободу!
Ти, що читаєш, теж можеш мені допомогти: - давай читати це послання відчайдушним юнакам. Може хто погодиться шукати мене, холодну Скелю...
Демона в мені знищили. Душа моя тепер сповнена лише коханням, але я є камінь і можу довіку ним лишитися...
Все тепер залежить тільки від тебе!
