|
Чудова, гарна, ніжна квітка,
мов зачарована лебідка,
хвилює поле пелюстками,
торкаюсь ледь її руками,
Рожево - білі, блідо – сині,
на бархат схожі, полохливі,
та зовні, все страшний обман,
смертей людських ти океан.
Яка духм'яна, та їдка
солодка, приторна, п’янка,
спокуса, наче, м’ята – рута,
насправді опій, ти – отрута.
Тебе вирощують роками,
століттями люди, віками,
угіддя маєш чималі,
плантації по всій землі,
корчують палять знищують,
саджають в тюрми твою лють,
і завжди дуже заробляють,
а матері баронів проклинають…
Та караван усе іде,
собаки гавкають, проте,
свідомість людська,
дивна досить штука,
не все, що гарно так цвіте –
отрута…
ID:
120651
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 11.03.2009 14:47:45
© дата внесення змiн: 11.03.2009 14:47:45
автор: boroda-64
Вкажіть причину вашої скарги
|
