Там пада білий-білий сніг,
І заливається миттєво
Промінням сонця золотим,
І розчиняється земля,
Стає вогнем первинним світ,
І десь зникає «ти» і «я»,
Одним диханням – наскрізь «ми»,
Коханням зоряних росинок
І сяйва Вчителя в пітьмі.
Одним диханням – все буття,
І білий сніг зникає у теплі долонь,
Неначе сльози каяття,
Які розпалюють вогонь.
Там тихо-тихо,
Напівпрозорим натяком душі
Кружляє білий-білий сніг…
