Я маю розхитані нерви,
Я маю розбурханий світ.
Вже вкотре, не вдруге, не вперве,
Цунамі за тисячу літ.
Я маю нескорену вдачу,
І вперта буваю , ой ой.
На людях ніколи не плачу,
За істину стану горой.
Не знаю, це добре чи прикро?
Хоча вже, яке тут добро?
До всього на світі я звикла,
Бо й всяко на долі було.
Граматику знаю, та хай вже,
Хай нині спочине вона.
Сьогодні щаслива я...майже,
Бо стукає в серце весна!
А може то стукає в двері
Сусід, щось спитати прийшов?
Закличу його до вечері,
Бо вечір, весна і любов!
А що буде далі - не знаю,
Хай думають люди за нас.
На завтра я не відкладаю,
Що можна зробити в цей час.
