Не думаю, що буде далі,
Згубила сенс...чи ж хтось знайшов?
Мовчу, немов би на вокзалі,
А поїзд мій давно пішов.
Отак, лише спостерігаю
За виром буднів суєти.
І до мети не поспішаю
Бо вже давно - нема мети.
Кудись поділись плани, мрії,
Змішались в сіре ночі й дні.
Маленьку іскорку надії
Хтось лишить в попелі мені?
Нікого не наздоганяю,
Нема ні втіхи, ні проблем
Та добре знаю - все минає,
І ми безслідно проминем...
