Одного чорного дня. Пек звів Пекельний замок глибоко під землею.
У нього в очах по сто бісів грає... У замку він жив вічність. Над замком жило озеро.
Всередині озера танцювала вогняно - пекельний чорторий вир.
Чіпляючи своїми вогняними крилами край вирви. Чорні тіні - мов біси біля варти метушаться.
Крізь вогонь стрибають, на мить, чорним летом, мов жар запалюють - та й згасають у темряві.
А всередині Пекельного замку були чорні стіни, як смола й вогняне вугілля у подобі павука,
рухалося по стіні, в’ючи вогняне павутиння. Пек мав слугу чорта.
Він робив те, що накаже йому володар Пекла. Якщо не послухається свого владику.
Пан за це накине вогняне павутиння на нього. І буде він пекельним вогнем ошмалений та
й бігатиме вогняною гадючкою по темряві. Якщо послухається,
то Пек своєю вогняною силою повільно підсилить сили Дияволу.
Знаючи, що на нього очикується, він кожної ночі балував свого велителя пекла.
Він міг поласувати будь - яким йому заманеться чужим життям.
Набравшись сили і поївши добре, миттєво перетворювався у людину, або у звіра,
або у неживий предмет. Кожного разу, з задоволенням, чекаючи на кохану здобич від Сатани.
А демон, тільки вчився у володаря, як кажуть брав з нього приклад,
переміщуватися по чорному повітрю й водночас, набираючись подоби людини.
У служителя була мрія бути кимось, щоб майбутьня полонянка не здогадалася, хто він насправді.
Були ночі коли владика міг відпустити слугу, наказуючи вийти спокійно з
пекельного чорторию виру озера й не обпектися. Коли виходив, то швидко опинявся у повітрі.
Натякаючи, а я вже тут: мені однаково, з жури чи радості спокусу викресати!
Служитель вигадував паски, щоб зловити кохання життя й подарувати її пану.
Завжди все обговорював із велителем, навіть паски, розкладаючи, все по полках перед Пекою,
як карта на долоню ляже. Одного разу під час обговорення у Пека виникла недовіра до слуги.
За такі підозри, зазвичай, він наказував злому духу слідкувати за ним й все йому доклалувати.
Все відбувалося тайком від чорта. Злий дух був прозорим, але чорним і
побачити у темряві його було дуже важко, крім Пеки. Чорт над озером
створював своєю силою в’ючу шахматну дорогу. На якій були тільки чорні клітини.
А білі ховалися під ними. Дорога була сплетена з пути. Вона вела від озера й далі.
Пека потягне за путу й опинится біля нього кохання його.
Втекти від нього не можливо було ні одній дівчині.
Одного разу одна наївна дівчина гуляла в незнайомому місці,
зненацька побачила шахову дошку, яка ругалася, як змія й вела кудись.
Здалеку дівчина помітила, що на ній стояли чорні фігурки. «а може мені здається.
Ні дійсно щось чорне стоїть», подумала вона. Вона підійшла ближче, а фігурки промовили:
"Ти наша королева. Одягай одяг чорної королеви біля дошки і грай обережно.
Ти кидаєш виклик майстрові шаховому королю. Ось він».
Водночас мисленно чорт подумав про себе: «За кожний програшний крок тобою:
на тебе одягнеться пута. Зав’яже на вузол й затягне до вирви, і ти залишеся там назавжди».
Продовжуючи говорити уголос: «Успіхів!». Кожна здобич із чорною
фігурою короля у подобі чорта була змушена грати в цю гру.
Чорні фігурки стали на шахову дошку написавши: «Зіграй нам добре, як личить королеві,
інакше ти не почуєш, що з тобою буде далі». «Добре. Я докладу всіх зусиль».
Гра почалася. Дівчина стала на клітину трохи провела ногою по чорній клітині
й утворилася біла крапка. Тоді в неї виникла ідея поставити мат чорному королю.
«Гей, чорна королева, готова програти?» «Ні, дякую! Думаю, буде краще, якщо ти програєш».
Він засміявся. Але ця ідея вразила її: Якщо я поставлю мат чорному королю,
потерпить той, хто програє. А якщо ми зайдемо в глухий кут, я витеру всі клітини ногою.
Я зробила те, що планувала. Граючи ми опинилися у глухому куту.
Я трохи протерла ногою по чорній клітині. Утворилася біла лінія. Король усміхнувся й промовив:
чекай, навіщо ти треш клітини? Роби хід краще. Король переступив білу лінію
й виштохнув мене на клітину назад. Король трохи розізлився, але можна було прочитати по очах:
«Якими путами тебе сплутати, завязати? Щоб не тікала так швидко?
Якими чарами тебе зачарувати - спинити!». Але дівчина зробила вигляд чорту,
зненацька побачила, що може поставити мат чорному королю. Вона рішуче зробила крок вперед.
Нарешті, я завершила гру - поставила мат королю. Пута зникла,
швидко витягла Пека з власного царства. Чорт сховався за одежаю його.
Але їх не врятувало, а навпаки провалилася вся нечисть у безвість пітьми безіменної чорториї виру,
утворюючи білі клітини. Вся нечисть обвуглилися всередині вирви. Не вирвуться з багниська.
А я врятувалася з пастки й знову стала на ноги. Більше не ходжу у невідомі мені місця,
особливо в небезпечні. В логічну гру граю постійно.
ID:
1035880
ТИП: Інше
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 20.03.2025 21:25:16
© дата внесення змiн: 20.03.2025 21:25:16
автор: NaTa Ly
Вкажіть причину вашої скарги
|
