|
Не знаю я, коли мине
Навік моє життя земне,
Яке у мене лиш одне,
Та доки світ трима мене,
Кожнісінькую мить на нім
Я лиш у щасті чарівнім
Жить буду й зичити усім
Його, бо полягає в тім
Життя суть, щоби кожен з нас,
Допоки, мов свіча, не згас,
Коли його настане час,
У щасті жив лиш повсякчас,
А також так, як слід, робив,
А не щодня лиш байди бив,
Щоб гідний слід свій залишив,
Щоб той, хто прийде в світ, теж жив
У щасті протягом життя
Свого, допоки в небуття
Чи в інший світ без вороття
Його не кине майбуття
У мить останню, бо не зна
Ніхто, коли прийде вона –
Смерть також, як життя, одна,
Яка навіки роз’єдна
Його з цим світом і усім,
Всіма, з чим, з ким він жив на нім
Літ сто чи, може, двадцять сім
У горі й щасті неземнім,
Які в житті він зазнавав,
Із чим боровсь і що приймав,
Щоб першого уже не мав,
А тільки друге відчував
У серці, знявши темний гніт,
Він протягом усіх тих літ,
Які триматиме цей світ
Його, і квітнув, наче цвіт.
Євген Ковальчук, 17. 04. 2021
ID:
1035878
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Філософська лірика дата надходження: 20.03.2025 21:10:32
© дата внесення змiн: 20.03.2025 21:10:32
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|