|
Дідусю зачекай
Той клятий рік, що вкрався в часу лет
в лікарні, іноді, сповзав я з ліжка,
згрібав свої хвороби і задишки
і рихтував скарлючений скелет.
І вкравши себе в медсестер чутких,
вже ніздрями вловивши запах волі,
тікав я до своєї внучки Олі
туди де гул життя ще не затих.
Ми з Оленькою йшли в дитячий парк
там до любимих гойдалок спішили
глушили сік, пломбір без міри їли,
дивились на гуляючих собак
Атракціонів там лиш вибирай.
та день кінчався, сонце догорало
І Оленька томилась, відставала,
і хникала: «дідусю зачекай»
Зберігши вражень в пам’яті розмай
вертавсь у лікарняні стіни голі
та й там знов чув тоненький голос Олі:
«Ну трішки, ще дідусю зачекай.»
І я чекав, чекав що було сил,
а на сусідніх ліжках не чекали,
марніли, чахли, світ цей покидали.
ніхто їх зачекати не просив.
Як біль такий, що вже здається край,
я бачу наче прямо через поле
до мене мчить моя маленька Оля
і чую крик: «Дідусю зачекай.»
І я чекаю, вірю біль мине
іще стерплю любу здається муку,
поки маленька Оленька за руку,
на цьому світі держить ще мене.
© Леонид Филатов, 2001
Деда погоди
Тот клятый год тому уж много лет.
Я иногда сползал с больничной койки –
сгребал свои обломки и осколки
и свой реконструировал скелет.
И крал себя у чутких медсестер,
ноздрями чуя острый запах воли,
я убегал к двухлетней внучке Оле
туда, на жизнью пахнущий простор.
Мы с Олей отправлялись в детский парк,
садились на любимые качели,
глушили сок, мороженное ели,
глазели на гуляющих собак.
Аттракционов было пруд пруди,
но день сгорал и солнце остывало.
И Оля уставала, отставала
и тихо ныла: деда, погоди.
Оставив день воскресный позади,
я возвращался в стен больничных голость,
но и в палате слышал Олин голос:
дай руку, деда, деда, погоди…
И я годил, годил сколь было сил,
а на соседних койках не годили,
хирели, сохли, чахли, уходили,
никто их погодить не попросил.
Когда я чую жжение в груди,
то вижу, как с другого края поля
ко мне несется маленькая Оля
с истошным криком: «дедааа! погодии…»
И я гожу, я всё ещё гожу
и, кажется, стерплю любую муку,
пока ещё ту крохотную руку
в измученной руке своей держу.
ID:
1035748
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 18.03.2025 22:14:00
© дата внесення змiн: 18.03.2025 23:00:59
автор: Пантелій Любченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
