А світ споглядає...
------------------------------------------------------
Вся мапа червона, сирена знов голос зриває,
розтрощене небо встеляє дерева та криші,-
орди навіженої знову атака триває...
Пульсує у скронях: як хочеться миру та тиші.
Та мирне життя навіть в сни не знаходить дорогу,
хіба, що... Птахи повертаються з вирію знову
й співають псалми про кохання, й пташиному богу,
та обстрілів попри, надію висиджують нову...
Дерева розтрощенні листя пускають та квіти,
та соком стікають, неначе сльозами, як очі
незрячі... Якби ж можна було все горе подіти,
заснувши й проснувшись, залишивши біль увесь ночі...
Та жах - наяву... Знову вибухи землю зривають,
неначе фіранки на вікнах, жбурляючи в зорі!
Змітаються села, зникають міста... Нас вбивають!
В оон щось бурмочуть про кризу, як сявки позорні.
Здригається небо й земля, знов гигочать ракети,
розтрощені падають стіни, життя, ущент долі...
А світ споглядає, - стурбованість тицьнуть в газети,
чи байдуже просто, як матч на футбольному полі.
Не віриться світові, що їх країни наступні,
здається, війна не торкається їх особисто,
що їх омине, всі плекають надії підступні,
не вірячи, що цим відтягують лиш самовбиство.
.
11.04.2024 р.
