Не йди, поезіє моя,
Від мене вже повік.
З тобою прагну жити я
На цьому світі вік.
В ту мить, коли в моє життя,
Мов диво, ти ввійшла,
Мої думки та почуття
У свій полон взяла.
Взяла мене ти в свій полон
Солодкий, чарівний.
Щоб він лиш не минув, мов сон,
Неначе сон нічний.
В тобі я щастя віднайшов
І суть життя свого,
Коли його шляхом я йшов,
Пізнаючи його.
Його пізнаючи, пізнав
Тебе я разом з ним
І до твоїх тоді став лав,
З тобою став одним.
Живу я у тобі, а ти
В мені живеш, бо нам
Одним шляхом судилось йти.
З тобою я, не сам.
Звеличую твоє ім’я,
Поезіє моя.
З тобою ми – одна сім’я.
Ти в мене, в тебе я.
Ніщо не зможе розлучить
Мене з тобою, ні,
Допоки тихо стукотить
Ще серденько в мені.
Така вже доленька моя,
Яку собі обрав
Тоді, поезіє, як я
На шлях до тебе став.
Євген Ковальчук, 04. 10. 2020