Медовий Спас, або Маковія, як звикла це свято називати з дитинства. Не знаю традицій предків цього дня та і до церкви тоді не ходили, але це смачне свято добре вкарбувалося в пам’яті. В цей день не планували ніякої складної роботи, день був призначений для сільського відпочинку і межував між рванням бур’яну та копанням картоплі.
Зранку бабуся замішувала тісто, розкочувала його на всю дерев’яну дошку, робила багато проколів виделкою та надрізів ножем, що мені нагадувало вишуканий екзочичний узор та ставила в духовку. Поки корж спечеться не можна було дочекатися, раз за разом я заглядала у віконечко духовки: Чи вже підійшов? Чи порум’янів? Чи вже готовий? Особливо нестерпно було, коли аромат від свіжої випічки з духовки линув по всіх кімнатах і на весь двір. Мабуть, сусіди які йшли дорогою, теж здогадувалися, що у нас точно будуть маковики.
Обов’язково будуть, адже у ті часи не гріхом і не злочином вважалося мати на городі кілька рядків маку. Дуже цікава рослина: химерні листочки, блідо-ніжні квіти, високе бадилля, а потім маківки великі і маленькі, повні мачинок, або напівпорожні. Такі різні, але такі смачні… Як довго їх чекала щоб із зелених хаток, маківки перетворилися на сірі торохтушки. А як приємно відрізати верхівку маківки, насипати повен рот і жувати смакоту.
Вічністю тяглися хвилини, поки пікся корж, тим часом дідусь діставав торбинку з маком, насипав у чавун і сідав, як султан на підлогу та довго і непоспішно великою качалкою м’яв мак. Я хотіла теж допомогти, щоб швидше, але то качалку не вдержу то чавун переверну, одним словом не хотіли мене допускати до святкової кулінарії. Мак готовий. М’яка та ароматна каша стала чорнішою, жирнішою і була готова для маковиків.
Тим часом корж із духовки бабуся перекладала на стіл, укрила білими рушниками, щоб вихолов. Та мені вдавалося відломить шматок, щоб переконатися що добрий вийшов і пропікся. Перед обідом була робота і для мене: у велику миску наламати шматочків коржа.
В той день борщ і до борщу я не їла, щоб було місце на десерт. Коли всі підобідали, на стіл ставили мисяку коржів посипаних маком та цукром, залиті водою – хотілося їх проковтнути з мискою. Варто чекати цілий рік – щоб так наїстися! Миттєво з’являвся святковий настрій, відчувалася радість і легкий смуток, що наступних маковиків треба чекати цілий рік.
Ви напомнили мені дитинство. Ми їздили в село на ставки ловити рибу. Йшли городами в селі, маки квітли на городах, коноплі як тополі колихалися при городах. Це Україна, ми не могли нарадуватися. А що тепер.....
