Із думами своїми я дружу.
Я з ними і радію, і тужу.
Усім, що маю, з ними я ділюсь,
Бо з ними у життєвій річці ллюсь,
Неначе швидкоплинная вода.
Мене із ними жодная біда
Ніколи не спроможна розлучить,
Допоки серце в грудях стукотить.
Нікого поряд, може, хай нема,
А тільки порожнеча та пітьма,
Але думки у розумі моїм
Завжди зі мною. Наче друзям, їм
Найпотаємніше, що маю я,
Все довіряю. Ми ж – одна сім’я.
Я не наважуюся приховать
Від них нічого, щоби міркувать
Я ними всюди й завжди міг,
Аби із безлічі життя доріг
Мав змогу вибрати я в певну мить
Лиш ту, де буде завжди таланить
Мені, коли я нею буду йти
До певної життєвої мети;
Щоб в світі цім не навмання я йшов,
А щоб якраз до неї я прийшов,
Належним чином реалізував
Її для того, щоб я поживав
На світі цім щасливим лиш життям
В душі та серці з гордим почуттям,
Що все ж мені вдалось мету здійснить
До того, як життя порвалась нить.
Євген Ковальчук, 14. 09. 2020
