Печаль, із серця геть іди!
Іди із нього назавжди
І замети свої сліди,
Щоб я ні горя, ні біди
В своїм житті повік не мав,
Аби від них я не страждав,
Щоб навіть я про них не знав,
А лиш у щасті поживав.
Якщо не підеш, без жалю
Тебе ураз я роздавлю
Або палким вогнем спалю.
Щоб ти лиш зникла, все зроблю.
На світі цім я прагну жить,
Печаль, без тебе кожну мить,
Аби з тобою не тужить
Повік, не лиш, як пощастить.
Тобі я не скорюсь, й не мрій.
Як треба буде, піду в бій,
Аби лиш доленьці лихій
На шлях життя не стати мій,
Аби вона ним не ішла,
Вся сповнена жагою зла,
Аби ніколи не прийшла
Й мені його не принесла
Ні в думи, ні у почуття
Впродовж всього мого життя,
А щоб її лиш небуття
Поглинуло без співчуття,
Діставшись до самого дна,
Щоб з нього не спливла вона.
На нім та доля навісна
Нехай лишається одна,
Тобою сповнена украй,
Печаль. Мене ж більш не займай
І серденька мого не край,
Мов ніж духмяний коровай.
Євген Ковальчук, 17. 09. 2020
ID:
994202
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 18.09.2023 21:29:36
© дата внесення змiн: 18.09.2023 21:29:36
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
