А хто сказав, що Ви – осіння? Павутина,
яка кружляла і вплелася у волосся?
Чи власна зірка, що взялася повести Вас?
Можливо, тернами обом іти прийшлося…
Чи полоснули щедро фарби вересневі
Меланхолічність у ясні, стрункі жоржини?
Чи то завдячувати треба журавлеві,
що Ви із осінню злилися воєдино?
Зорить у погляді м’якому літній промінь,
а часом туга добре серце Ваше здавить –
то книга завше у руках – поезій томик,
У віршах щиро-безтурботна... Молода Ви!
Мережить мрії рік новий у вишиванку,
бажаю добре і хороше хай прилине.
Та де ще Ваші там роки, чудова Панно?
Що Ви осіння – легковажить павутина…
сьогодні одній чудовій поетці ювілей... це для пані Олі вірш
За вічну жіночу молодість!
