Співав цвіркун в буянні трав на всі регістри,
Коли раптово ти сказав: «Немає іскри…»
Палало світло від заграв на небосхилі…
Навіщо в мене ти украв хвилини милі?..
Мовчи! Нічого не кажи. Нічого більше.
Серпневий вечір, ворожи, бо буде гірше…
Вже видно дно, гірчить вино, темніє швидко,
Згортає небо полотно в блакитну квітку,
Що ще цвіте серед пітьми, та враз зів’яне…
Коли такого слова МИ між нас не стане.
З-за хмари срібний молодик лякливо зиркнув,
Та й потягнувся до води… І впала зірка.