Побудь ще зі мною тут,
моя зоречола Ноче,
на тлі цих одвічних скрут,
де сум одійти не хоче.
Яви свій таємний світ,
захований вдень від ока,
у нім хай знайду одвіт
твого звіздаря-пророка.
Одвіт на печалі ці,
на війни і хвилі муки,
що знаджують ялівці
на світло-пресвітлі луки.
Що топчуться по ярах,
корчуючи буйні клени,
лишаючи стен і страх,
де жито зійшло зелене.
Побудь тут зі мною ще,
насип зорепадів долі,
аби поза їх дощем
здужіли надії кволі,
Що є десь межа біди
і цього гіркого болю.
О, Ніченько, ще не йди,
побудь десь отут зі мною...
13.07.23 р.
дякую Вам 
