І коли я уранці розплющую очі,
І коли близько ночі вкладаюся спати,
І коли проживаю години робочі,
Йду до парку міського чи їду в Карпати,
Каву п’ю з круасаном, прогулююсь містом,
Ліс вивчаю на форми, забарвлення, запах,
Мішу тісто у мозку із римою, змістом,
Натрапляю на слід твій на фото і мапах,
І як оком дощі гладжу, сонячні перли,
Загортаюсь у червень, рву січень холодний,
Я думками підношу тебе на Говерлу,
Риф тобі у душі відкриваю підводний.
Спів вкладаю до вух – голосний, безконечний.
Мій хребет ти, мій кисень, мій клапан сердечний.
Це вірш любовної лірики. Але Бог таки подає свою опору моїй ліричній героїні - у вигляді любові, яка її окриляє, яка її тримає у цей жахливий час війни.
